М А Р К І В Ц І
________________________________ Історія - Сучасники - Ольга Роляк |
Головна | Історія | Новини | Про нас пишуть | Фото | Гоcтьова книга |
Діалект | Шевченко і Катериничі | Церква | Голодомор | Війна | Сучасники | Інше |
Роляк Ольга КОРОТКА БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Ольга Роляк - молода поетеса, журналістка. Народилася 16 серпня 1985 року в с. Марківці Бобровицького району Чернігівської області. До 9-го класу навчалася в Марківецькій середній школі, випускні класи - у школі №17 міста Ніжина. Відвідувала літературну студію Ніжинського університету. Лауреат обласного літературного конкурсу "Спробуй" (м. Чернігів), переможниця районного конкурсу дитячої та авторської пісні "Зорепад" (м. Ніжин), районного (м. Бобровиця) конкурсу "Королева краси - 2004". У жовтні 2004 року - літературного конкурсу "Струни душі". Переможниця першого Всеукраїнського фестивалю поезії і авторської пісні "Відкриті небеса" (червень 2006) та міжнародного конкурсу «ГРАНОСЛОВ-2007». Неодноразово друкувалася в газетах "Сільські вісті", "Наше життя" (м. Бобровиця), "Деснянська правда" (м. Чернігів), "Ніжинські вісті" (м. Ніжин), "Народне слово" та "Справи сімейні" (м. Київ). Співпрацює з ТРК "Обрій" (м. Бобровиця) та нашим сайтом. Навчається в Ніжинському державному університеті імені М. В. Гоголя на філологічному факультеті. Пише вірші, казки для дорослих. Бере активну участь у діяльності ніжинських і київських літературних студій. Організаторка Другого літературно-мистецького фестивалю «Гоголівка. Четвертий літературний вимір» (11-12 квітня 2009 року). Авторка дитячої книги “Подорож на Фіолетову планету” (2011). «Хто я така? – відкрита книга, яку кожен може прочитати, але чи зрозуміє прочитане…» Читайте також ЖЖ-блог Ольги Роляк.
Скачати частину творів можна тут або почитати тут.
ПОЕТИЧНІ ТВОРИ, надруковані в журналі "Літературний Чернігів", 2005, №2 (30), на сайті "Клуб молодих обдарувань" та на сайті "Вірші":
Він прийшов несподівано ніжно, Запланованим шепотом ночі, І купалися так дивовижно В його перлах усмішки дівочі. Він торкався незайманих лілій, Ще наповнених запахом вітру, І гойдаючись в мрії стокрилій, Розфарбовував сонця палітру. І коли ніч із небом прощалась, В поцілунках застигла роса, В кожній краплі її відбивалась Неповторних мелодій краса.
Шле вкотре моє серце телеграми, Закручує спіралі у конверти. Гра знову ділить спогади на грами, І хоче покривало сну продерти. В таких от нотах я пишу уперше, Вони незвичні і низькоголосі, Із них вогонь бажання так і креше, І збільшується темп в життєвім кросі. Мабуть цей вірш давно уже просився В мої думки, заповнені дощенту. Він ніби з бронзи й золота відлився, Не взявши в прози жодного "проценту". І так незвично малювати осінь У голосах невидимих співців. Танцюють на папері рими босі І підсідають в залу для курців. Та чимчикують Врода і Завзятість У далечінь незвідану, німу, Іще у серці залишивши святість, І місце, щоб молитися Йому. 14.10.2004 р.
Я візьму веселки кольори барвисті, Намалюю осінь в золотім намисті. На зернятах віри намалюю крила, Щоб душа кохання в небеса летіла. Намалюю сонце у п'янкій блакиті, Намалюю щастя у солодкім літі. В світанкових фарбах намалюю небо, А в своєму серці намалюю тебе! 23.06.2004 р. |
Я З ТОБОЮ ХОТІЛА Б ГОЛОСОМ
Я з тобою хотіла б голосом
І недопалком словотворення
Протимірним джинсовим опіком
І христово-новим потроєнням
Я б хотіла тебе шепотом
Я б хотіла тебе нотами
Краплепінними залицяннями
Міжгалактичними польотами
На тобі я б хотіла полум’ям
Закулісною розбрато-мовою
Чорно-білою клавішо-кішкою
і історією, тільки новою.
А в тобі – променевим подихом
Возз’єднанням до напівсорому
Щоби тільки такт і стогони
В напівтоні лежачи – знову ми
В коловертях світів потойбічністю
Пори часу на гомін змінені
Я в тобі залишуся вічністю,
Тільки двері залиш відчинені.
Твоїй генетиці не личить постмодерн,
А їй властиве щось незрозуміле,
Щось романтичне, паперово-біле –
Німий актор, римований Едем,
Засмаглий час, стокротні міражі –
Розчинність сонця з присмаком Венери,
Світило кроків, мріє-кавалери
І перемога з небом на межі.
Можливо, дощ тобі і не властивий,
І шрам зібгатий з лезом в кулаці,
І краплі сну на втомленій щоці –
Спітнілість дат і зморені мотиви.
Можливо, не властивий землеплач
І сьогодення з виразкою ката –
В тобі зневіра протягом зібгата
Без потойбічних вкраплених невдач.
Тобою в каву радість проросла,
І на майданах споконвічних гідів
Із грішнокволих вулиць і флюїдів
Втираєш попіл помахом крила.
Пронумерована сповідь із запахом еротизму -
це не стан зомлілості перед безвихіддю –
судний день б’є молотом сонячного затемнення
Це не опочивальня Катерини II
з відокремленим розбещенням кавових горняток
Це навіть не присмак цигарки
яку ти забуваєш випльовувати
коли загартовуєшся у полум’ї
Цвітіння на цвинтарних палубах
привідкритої брами у задуми
це не свідки твоєї незграбності
які вміють ховати сюжети
Це ще не карта, витягнута з картяного будиночка
Не вахтовий у щоденнику Монни Лізи
Може прокрастися відозміною
і чекати твого пояснення
як проколотий палець веретенового згрішення
Це суміш вдало спланованої кари
Без карми. Равликом
Без наркозу розуму
Як заспане місто під простирадлом зарозумілості
Годиною срібла без порівнювань
Нумерація – це навіть не дозвіл на квиток у Райсіті
Ця бабуся бачила свічку
у волоссі й на пальцях письменників
Їй бив у ніс запах
канонізованої музи
яка просто любила бездомність
Ця бабуся саджає картоплю
трубчастими нервами оповиваючи ямки
не хоче бути поміченою
топче глухі стежини
у віддзеркаленні, поза лавкою
Ми тільки змогли повернути голову
до її самотності
бо вона воліє бути хустиною
з невидимих ниток
які заплітають людяність
у її сіро-молочну косу
Вона вірить
що її затоплені типовістю вірші
надрукують
І вона впевнено чекає смерті.
* * *
Центована совість, зкопійчені нерви
В червоних колготках напівкавалери
Думками донизу, облизані рани
Ти прагнеш не спокою – псевдонірвани
Муштровано-п'яно (це може здаватись)
Ти можеш іти і без рук роздягатись
Ти можеш спочити у коміксотворі
І стати на вахту без мірної крові
Збутонена заздрість, знецінена слава
Впускала у біль у спокусу втікала
Фігнилась, дуріла плювалв у стелю
Між пальцем у небо – глевкі каруселі
Не важко до запахів, можна рукою
Та тільки не місце чужому герою
Ні в дошках могили, у помислах в язня
Ні в різносторонній безглуздості блазня
Кривою без ліній, без вітамінозу
Давай не впадати в сорочку морозу
Давай без мірила, а прямо у мірру
Давай не вростати – злипаються крила
Змонтовані фільми, запродані віти
Ми в цій постмодермі непрошені діти
Ми зморено-славні, порівняно вдалі
То чом на політ не змінити сандалі?
Не грати у цноту засипаних келій
А просто зуміти змінить паралелі.
* * *
Кульками марився проілюстрований
запланований день
минулого народження
У жовтій ти бачив церковну гріховність
В синій – марлеву хустинку
В червоні – приречену відьму
В зеленій – вагітність на 5 місяці
А в білій ти бачив усе, бо вона була прозора
Потім ти озброївся голкою непогоджуваності:
Лопнула жовта – скотилась стягнутою шкірою мумій
Розірвалась синя – шприци проросли у товстій спині сміттєвих баків
Зкрикнула червона – вітер розніс попіл, що осідав соромом на іномарки
Зелена лопнула тихо – абортоване літо ридало дощовою плівкою
Вибухнула біла –
пуста кімната цілувала тіло.
І ти не шкодував кульок
Особливо білу.
Ти хотів кулькову ручку.
* * *
Цікаво,
Якби запахом потроє і назавжди
Якби без клітки з цукром і не чхати
У залізному череві з вікнами
Але не впоперек
І навпростець без меблів і без джокерів
Якби в дитинство тільки по- дорослому
Спиртометром газовану гріховність
Чуття спиралось на згорілі факти
Без гніздокволих ярмаркових блазнів
Якби чернець з простроченою датою
І хрест навпіл –
Повекторна розмноженність
І сонця шмат із вишитою плямою
Мені в кишеню (ну а можна й глибше)
Стоповерховий вище за призначенням
Зчервилось чарами і чирвами спросоння
Гротескно-білий тільки з римуваннями
І за суміжністю – промоутер свіжих тіней
Якби у низ по сходах з відображенням
Істотно схожим на промоклу свастику
І спільно-вільний тільки без кошторису
Щоб за ціну, а потім дарувати
І щоб сонорні в глухості дзвінчались
Вінчались свіжоспеченою прозою
Кидали камінь (я умію плакати)
І по труні, в якій ростуть картини
Цікаво
Якби без цвяхів та стигмати,і в проміжок між часом і годиною
В циганську шкіру – таборитись лежачи
Свічками вдень у темряву кістками
Як тільки дах – одразу їде прямо
Змішати піт з амброзією Дарвіна
Якби тік-так без тіку і з прокладкою
Провозгласити і самому стати
Ліпити сніг з проекцією в бабу
А результат – матована корона
Якби...лишити і «якби» і «може»
Спрогресуватись, стати в позу клоуна
Який дарує кульки, що наповнює простим повітрям
Бо він вміє дихати.
* * *
Коли задоволення попутає адресу
І натисне червону кнопку виклику
не мого роздвоєння
Коли кухоль сновидінь розпластається сновидами у 33 палаті
а сором підгоратиме у пазухах вірності
розфарбується часом і дзвінарня
на височолому божевіллі
і заприсягнеться восьмою нотою
зафантазованої утопії
Коли пірамідальний фокус
обіллється знекровленим
стогоном зілля
і потягне кота за хвостату уяву
Коли метеорний опік дістане пожовкле
тілове опромінення
зігнеться у 7 степені 667 проповідь
Коли навіть павутинна ерогенність
зафіксується у НІЩО
а початковість вбивства зістрибне з гачка
Коли місто розчинить мене
у святості завтрашніх вулиць
і горілицьних куполів
Я нарешті гукну водію:
« Мені на наступній!»
* * *
Здивований тролейбус, немиті помідори
Застрочені у місто мірила коридори
Продерті простирадла розвішені на таці
Хтось хоче шоколаду хтось просто покохаться
Шифровані зупинки, знервовані години
І мчаться по судинах вмонтовані машини
Пропалюють, вузлують непрохану епоху
Штурмують, забивають ілюзіїї потроху
Афішами годують зацькованно-нірванно
Біблійно фігурують, шикуються коранно
Без «Воплів» «Океану» закреслюють пунктиром
Солоні неформали, заїджені мундири
Верблюжість за товаром засмоктана котаи
Хоча і полюбляєш із мишками піжами
Порізблені коралі, бананова спокуса
Дитяча похотливість посмикує за вуса
Відкушує зіниці придуманих мелодій
Запрошений у сон полюцйогенний злодій
Гайтанами краплена збентежена не прямо
У просторі есенцій притрушена органно
Хрестами завінчалась, укуталась свічками
Підскоком шкандибала забутими містами
А сонця плямування – покинуті домівки
І тільки не цензурне на шиї фотоплівки
Труновано-могильно у спогади поллюся
До зустрічі, Безглуздя, я скоро повернуся!
* * *
Ногою за карниз
всерівно
як пінопластом по склу навпомацки
у пожинанні стільникових лампочок
вростає в стелю готико-полярність
Спиною з даху
всерівно
як недавана цукерка
і на колінах
в перетині парних ліжок
на зернинах проклатих гречаних
і підглядання правим оком
розцяцькованих вуличних амфібій.
Рукою з лезом по венах
всерівно
як забутий зошит
чи обважнілі від плювків стрічки
і таємниці у клітинах аркушної цноти
Пані Пам'ять збирає старі фотознімки
щоб у день твого переходу
показати твоє справжнє обличчя –
усмішкою догори.
СУФІЙКА
Суфійка дика вистрибне у Спа...
Пригорне небо з виразкою смерті
Перейменує вулицю Брока
На міст життя у пом ятім конверті.
Зіграй, Героє, сонця епілог
Вже на граніті вибиті підкови
Цілує натовп китиці корогв
Хвости зібрались на останні лови.
Венери веди виточені ляси
Із-під думок винирує суфійка
Гарцюють свідки, вічні лоботряси,
І тягне човен Лірика-злодійка.
А сонні Лаври – підземельна гра
З котячим нежить у плямистій рярі
Рука поета в судоргах пера
Рожевий плащ у сіро-чорній масі...
Суфійка дика – здичавілий німб
Сандалі зовсім від вогню продерті.
Суфійка зникла у мовчанні риб
Перо лишивши в чистому конверті.
* * *
Дихнути можна склерозомлілістю
Строкатою ковдрою прикрити
сором язливість наївних помислів
Обклеїти солодкою гумкою тіло
і злипнутись зі Світом,
який ще такий малий,
що від страху перед самотністю
зригаються плечі голосом потягу
Чується: запахом погладжує тіло
але на питання :”Хто ти?”
ніковіє і зникає
боячись відкрити усім відому таємницю
Та якщо ти не будеш задавати питання
вранці зможеш спіймати
задоволену тіньщо вислизає з-під твоєї спідниці
Думаєш: “Який ти старий Світе,
Що твої дитячі пустощі
Здаються глибокою мудрістю”
* * *
Крізь асфальтоване сонце
Вмонтоване у дощове люстерко
По тонких зупинках віри
Підіймається мудрість постарілої кульбабки,
яка дихає вітром і вологою травою
(просто вона знову навчилася дихати)
Навіть коли течії міста розпорошать її спогади про молодість,
вона розкриє парашутики
і приготує гранатовий сік
із власного спокою.
Коли володарі круглих капців
розбивають дощові люстерка
шматки спраглими очима проникають під одяг перехожих
(просто вони не знають що таке одяг)
А мої крила у правій руці,
зроблені з новорічного „дощику”,
здаються найбезпечнішим транспортом.
От тільки скоріше б скинути
ці рожеві кеди.
Живе Каміння
Спочатку була Білочка.
Десь блукала у пошуках поживи
серед ірпінських книжкових шаф
натикалася на сп янілі від муз тіла
і вчепившись у волосся раділа,
що нарешті її ім я викреслять зі списку
нікому не потрібних речей без певного місця проживання
А потім відкрились ворота
іфортеця впіймала наші мокро-солоні спини
лишивши для історії кілька пір'їн
Нам не шкода
бо ми розчиняли у своїх посмішках
вітряні замки і вежі,
руїни зі свастикоподібними хрестами
У спорах занесених вітром історії
малювалися портрети зеленим рукавом привітності
висловлювалися захоплення відкритими навстіж вікнами наших серцевих ритмів
Довгокоса мрія померлого артиста
блукала у пошуках поцілунків,
які б її пробудили від затиповості
Аполонова копія дарувала захриплість голосу з “детонацією нації,
що веде до прострації
І з думками в полоні Морфея,
де Смерть , як чарівна Фея”
І коли павутинна віртуальність
зліпила гербоване ігнорування,
що почало заплутувати сліди
і передчасно компостувати квитки
Ми все ж із літом на плечах
укотре переконувались у нашій непереможності.
До зустрічі, Живе Каміння!
ПРОЩАННЯ З ДИТИНСТВОМ Ігор Корсун З натхненням взявся читати верши, тому що й сам інколи їх пишу, тому знаю яке натхнення та радість вони приносять. Прочитав й сумно так мені стало. Й замислився, а що ж відбувається коли дитинство закінчується? Що ми можемо запропонувати нашим дітям? В який світ попадуть вони тоді, коли дитинство закінчиться? Що відчує їх така ніжна та ранима душа, тоді коли зіштовхнеться з жорстокістю та прагматизмом нашого світу? Й задався питанням, а що я робив для того, що б змінити цей світ, що б зробити його кращим? Ми часто біжимо кудись все прагнемо чогось досягти, в цій гонці навіть забуваючи заради чого ми це все робимо. Можливо варто зупинитися й зазирнути в душі дітей? Народна мудрість каже: „Що посієш, те й пожнеш.” Тому здається мені що варто замислитися над тим що ж ми залишимо нашим дітям у спадщину. Тому що те яким буде світ в якому вони будуть жити завтра, залежить від того що ми будемо робити сьогодні. Чи не так? Читайте шановні читачі, та робіть висновки самі. Він прийшов несподівано ніжно, Запланованим шепотом ночі, І купалися так дивовижно, В його перлах усмішки дівочі. Він торкався незайманих лілій, Ще наповнених запахом вітру, І ховаючись в мрії стокрилій, Розфарбовував сонця палітру. І коли ніч із небом прощалась, В поцілунках застигла роса, В кожній краплі його відбивалась, Неповторна мелодій краса. ----- Не души мене, змертвіле марення, Не протягуй чорні руки з темряви. Я давно відчула біль поранення, Як одна блукала поміж теренами. Хоч ховався – розгледіла диявола, Як звивався в реготі довкружному! Та облиш ... Не схожий ти на янгола, Тільки зло в твоєму тілі пружному. Не примусиш буть тобі коханкою, Збережу я образ свій не займаний. Не кажи, я не була приманкою, Сам розказував про час мій згаяний. І тепер пульсує кров зневірена, Завдяки тобі я стала іншою. У пітьмі твоїй лежу зневірена, І святу колись вважаю грішною.
У Києві розпочався перший фестиваль молодої поезії та авторської пісні - "Відкриті небеса"
У Києві розпочався перший фестиваль молодої поезії та авторської пісні - "Відкриті небеса". Кілька десятків митців зібралися в історичній частині міста просто неба, де діляться своїми здобутками. Переможці стануть учасниками масштабніших проектів. Ті, кому до тридцяти, виходять на імпровізовану сцену, старші - у ролі журі. Молоді поети та співаки запевняють - упродовж кількох хвилин виступу вони вчергове переживають ще одне життя. У них воно романтичне і філософське. Молода поетеса Ольга, незважаючи на свої двадцять років, уже написала кілька віршів, передовсім інтимно-еротичних. Романтика - її стихія. У ній вона живе, про неї вона пише.
Оля Роляк, поетеса:
Пори часу на гомін змінені Я в тобі залишуся вічністю Тільки двері залиш відчинені
Галя Матюк, співачка: Щороку в Києві відбувається близько п'яти поетичних фестивалів. Утім, жоден не є українським. За словами організаторів, "Відкриті небеса" наступного року мають стати одним із ополтів молодих поетів, який триватиме не один день. Ілля Калюкін, Віталій Дорощенко, 5 канал
Шукати в глибинах
Якось довелося мені працювати в одному з таких сільських будинків культури (в народі просто клуби). Пам’ятаю, як уже в перші дні роботи з усіх куточків села сходилася молодь, і клуб ставав тісним від ідей, задумів, планів. Працювати з ними було напрочуд легко, адже в селі (практично, як і в кожному другому населеному пункті України) не було керівників, які б давали відчуття цим юним обдаруванням, що їхні таланти слід розвивати, досягати омріяних висот, уперто долаючи перешкоди. Не було такої людини, яка просто б вселяла віру в юні серця. Я не переставала дивуватися одержимості цих сільських дітей, свіжості їхніх обдарувань, які нескінченним потоком ішли на промінь мистецтва. Але, звичайно, не все було легко. Доброї апаратури не було, і музика нерідко обривалася посеред виступів. А про костюми чи декорації й мови не велося – все доводилося робити самим. Але це не викликало апатії, бо прагнення творчості було досить великим. Цей факт засвідчує, наскільки низький рівень розвитку інфраструктури у селах. Адже, окрім вищезгаданого клубу, школи та ще кількох магазинів, інших розваг сільська молодь ніде не знаходить. А це прикро, бо ж відомо, що такі ситуації у багатьох селах. Діти днями просиджують перед телевізорами, інколи навіть про уроки забуваючи, а молодь шукає розваг у цигарках та пляшках. У сільських обдарувань просто немає можливості розвивати свої таланти й удосконалюватися, бо жодних гуртків, мистецьких об’єднань чи навіть елементарних комп’ютерних залів (про Інтернет не йдеться) банально і просто – немає. Але ж історії відомо, що талановиті постаті у ній – вихідці саме із села. Можна згадати відомих на сьогодні і Богдана Бенюка, і Аллу Кудлай, і Таїсію Повалій… Але це одиниці. А що ж робити із тими мільйонами «майбутнього України», яке навіть не знає, що окрім Тараса Шевченка та Лесі Українки є безліч інших українських письменників. Мої юні обдаровані земляки часто зітхали: «Кому ми нині потрібні?», – і це риторичне запитання містить, здається, гіркоту всіх досі не відкритих сільських «зірочок». Зібрати б їх на одній величезній всеукраїнській сцені й оцінити об’єктивно, неупереджено. Адже конкурси чи концерти такого масштабу практично не проводяться. Забуває Україна просто, що таланти, так само, як і перли, потрібно шукати в глибинах! 27 липня 2006 року Автор: Ольга РОЛЯК, студентка, м. Ніжин
Деякі статті Ольги Роляк та про неї дивіться в розділі "Про нас пишуть". |