|
|
Стаття на сайті "Справи сімейні"
ПРОЩАННЯ З ДИТИНСТВОМ
Ігор Корсун
Якось попався мені в руки невеличкий такий зошит з віршами. Було разом з ним й фото дівчинки 16-17 років з іграшкою в руках, а ззаду підпис, красивим дитячим почерком „Прощання з дитинством”. Відкривши зошита прочитав що це Ольга Роляк з Чернігівської області. Й замислився я, про що може писати дівчина в такому віці. Мабуть про свої мрії, про радість якою переповнено життя в цьому віці, про той новий та незвіданий світ який хочеться облетіти на крилах дівочої мрії.
З натхненням взявся читати верши, тому що й сам інколи їх пишу, тому знаю яке натхнення та радість вони приносять. Прочитав й сумно так мені стало. Й замислився, а що ж відбувається коли дитинство закінчується? Що ми можемо запропонувати нашим дітям? В який світ попадуть вони тоді, коли дитинство закінчиться? Що відчує їх така ніжна та ранима душа, тоді коли зіштовхнеться з жорстокістю та прагматизмом нашого світу? Й задався питанням, а що я робив для того, що б змінити цей світ, що б зробити його кращим? Ми часто біжимо кудись все прагнемо чогось досягти, в цій гонці навіть забуваючи заради чого ми це все робимо.
Можливо варто зупинитися й зазирнути в душі дітей? Народна мудрість каже: „Що посієш, те й пожнеш.” Тому здається мені що варто замислитися над тим що ж ми залишимо нашим дітям у спадщину. Тому що те яким буде світ в якому вони будуть жити завтра, залежить від того що ми будемо робити сьогодні. Чи не так? Читайте шановні читачі, та робіть висновки самі.
Дощ
Він прийшов несподівано ніжно,
Запланованим шепотом ночі,
І купалися так дивовижно,
В його перлах усмішки дівочі.
Він торкався незайманих лілій,
Ще наповнених запахом вітру,
І ховаючись в мрії стокрилій,
Розфарбовував сонця палітру.
І коли ніч із небом прощалась,
В поцілунках застигла роса,
В кожній краплі його відбивалась,
Неповторна мелодій краса.
-----
Не души мене, змертвіле марення,
Не протягуй чорні руки з темряви.
Я давно відчула біль поранення,
Як одна блукала поміж теренами.
Хоч ховався – розгледіла диявола,
Як звивався в реготі довкружному!
Та облиш ...
Не схожий ти на янгола,
Тільки зло в твоєму тілі пружному.
Не примусиш буть тобі коханкою,
Збережу я образ свій не займаний.
Не кажи, я не була приманкою,
Сам розказував про час мій згаяний.
І тепер пульсує кров зневірена,
Завдяки тобі я стала іншою.
У пітьмі твоїй лежу зневірена,
І святу колись вважаю грішною.
Репортаж 5 КАНАЛУ:
У Києві розпочався перший фестиваль молодої поезії та авторської пісні - "Відкриті небеса"
У Києві розпочався перший фестиваль молодої поезії та авторської пісні - "Відкриті небеса". Кілька десятків митців зібралися в історичній частині міста просто неба, де діляться своїми здобутками. Переможці стануть учасниками масштабніших проектів.
Ті, кому до тридцяти, виходять на імпровізовану сцену, старші - у ролі журі. Молоді поети та співаки запевняють - упродовж кількох хвилин виступу вони вчергове переживають ще одне життя. У них воно романтичне і філософське. Молода поетеса Ольга, незважаючи на свої двадцять років, уже написала кілька віршів, передовсім інтимно-еротичних. Романтика - її стихія. У ній вона живе, про неї вона пише.
Оля Роляк, поетеса:
- В коловертах світів потойбічністю
Пори часу на гомін змінені
Я в тобі залишуся вічністю
Тільки двері залиш відчинені
Галина Матюк уже впродовж року співає у групі "Вітер". Свої римовані рядки не пише. Утім, їй подобається те, що творить фронтмен групи. Бардівські пісні їй до вподоби, по-перше, своєю щирістю, а вже потім неповторністю. Однак продовжувати робити те, що їй подобається, зараз неможливо. Таке мистецтво не прогодує. Тому попереду в Галі університет і робота. Бути бардом - лише хобі.
Галя Матюк, співачка:
- Це якийсь інший світ. Кожна пісня - інше життя, яке проживаєш. Навіть якщо воно не написане мною. Це просто чудово. Ми з групою дуже близькі у поглядах.
Щороку в Києві відбувається близько п'яти поетичних фестивалів. Утім, жоден не є українським. За словами організаторів, "Відкриті небеса" наступного року мають стати одним із ополтів молодих поетів, який триватиме не один день.
Ілля Калюкін, Віталій Дорощенко, 5 канал
Стаття в газеті
"Народне слово":
Шукати в глибинах
Як ведеться молодим талантам у провінції
Коли потрапляєш у провінційні будинки культури на святкування чи то конкурси – аж дивно стає, що рівень талановитості і майстерності у цих дітей та молоді набагато більший, аніж у розпіарених наразі молодих артистів. Але відмінність не тільки в цьому – про сільські таланти ніхто ніколи не чув, не знає, а дізнаватися немає звідки.
Якось довелося мені працювати в одному з таких сільських будинків культури (в народі просто клуби). Пам’ятаю, як уже в перші дні роботи з усіх куточків села сходилася молодь, і клуб ставав тісним від ідей, задумів, планів.
Працювати з ними було напрочуд легко, адже в селі (практично, як і в кожному другому населеному пункті України) не було керівників, які б давали відчуття цим юним обдаруванням, що їхні таланти слід розвивати, досягати омріяних висот, уперто долаючи перешкоди. Не було такої людини, яка просто б вселяла віру в юні серця.
Я не переставала дивуватися одержимості цих сільських дітей, свіжості їхніх обдарувань, які нескінченним потоком ішли на промінь мистецтва.
Але, звичайно, не все було легко. Доброї апаратури не було, і музика нерідко обривалася посеред виступів. А про костюми чи декорації й мови не велося – все доводилося робити самим. Але це не викликало апатії, бо прагнення творчості було досить великим.
Цей факт засвідчує, наскільки низький рівень розвитку інфраструктури у селах. Адже, окрім вищезгаданого клубу, школи та ще кількох магазинів, інших розваг сільська молодь ніде не знаходить. А це прикро, бо ж відомо, що такі ситуації у багатьох селах. Діти днями просиджують перед телевізорами, інколи навіть про уроки забуваючи, а молодь шукає розваг у цигарках та пляшках.
У сільських обдарувань просто немає можливості розвивати свої таланти й удосконалюватися, бо жодних гуртків, мистецьких об’єднань чи навіть елементарних комп’ютерних залів (про Інтернет не йдеться) банально і просто – немає.
Але ж історії відомо, що талановиті постаті у ній – вихідці саме із села. Можна згадати відомих на сьогодні і Богдана Бенюка, і Аллу Кудлай, і Таїсію Повалій…
Але це одиниці. А що ж робити із тими мільйонами «майбутнього України», яке навіть не знає, що окрім Тараса Шевченка та Лесі Українки є безліч інших українських письменників.
Мої юні обдаровані земляки часто зітхали: «Кому ми нині потрібні?», – і це риторичне запитання містить, здається, гіркоту всіх досі не відкритих сільських «зірочок». Зібрати б їх на одній величезній всеукраїнській сцені й оцінити об’єктивно, неупереджено. Адже конкурси чи концерти такого масштабу практично не проводяться. Забуває Україна просто, що таланти, так само, як і перли, потрібно шукати в глибинах!
27 липня 2006 року
Автор: Ольга РОЛЯК, студентка, м. Ніжин
Деякі статті Ольги Роляк та про неї дивіться в розділі "Про нас пишуть".
|
