Вашій увазі пропонується ознайомитися з деякими ретро-статтями газети "Жовтнева зоря":

Вивчай свій рідний край. МАРКІВЦІ
(9 серпня 1966 року)

З минулого року наша газета друкує історичні нариси про населенні пункти району. Читачі вже мали можливість познайомитися з минулим і сучасним Бобровиці, Нової Басані. Зараз починаємо публікацію такого нарису про Марківці. Ці матеріали підготовлені для повної "Історії міст і сіл України", в якій Чернігівщина буде представлена окремим томом. Видання присвячується 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Село Марківці належить до середніх за величиною населених пунктів Бобровицького району. Виникло воно після зруйнування Запорізької Січі. Заснував його один із запорізьких козаків Марко Боклан. Приїхав сюди, облюбував собі місце біля озера і поселився в густому лісі, в урочищі Ревня.

Спочатку це був невеличкий хутір, який носив назву першого поселення -- Марків хутір. Згодом, як розрослося село, воно стало зватися Марківці.

На території села відбувалися всі події, які переживала наша Батьківщина за багатовікову історію. Його землю топтали татари, литовці, шведи, німці, польська шляхта та інші загарбники. Але вони завжди знаходили тут могилу. Про це свідчать кургани, древні знахідки, народні перекази.

На околиці села є кілька цікавих урочищ. На південь видніється високий курган. Зветься він Княжедвір'я. За переказами та історичними джерелами в цьому місці в 1019 році князь Ярослав (внук Олега) побудував собі замок, який служив укріпленим пунктом від нападу кочових племен. В замку жила військова залога і слуги князя. Сам володар замку часто сюди приїжджав на полювання. Замок і укріплений пункт були зруйновані степовими кочівниками. І досі на цьому кургані місцеві жителі знаходять різні старовинні предмети -- стріли, уламки списів і мечів, посуд та інше. Недалеко від цього замка утворився невеликий хутір, який згодом виріс у велике село Ярославку.

Марківці мають довгу і цікаву історію. після свого заснування село тривалий час ніде не згадувалось. Відомості про його виникнення передавалися усно від покоління до покоління. Перші друковані згадки про Марківці з'явилися в кінці 18 століття.

За усним переказом, першим поміщиком, якому цариця Катерина пожалувала хутір, був Марко Танський. Незабаром шляхтич продав його разом з кріпаками Йосипу Катериничу. Поміщикам Катериничам належала вся краща земля.

Поміщики жорстоко утискували своїх кріпаків. За непокору і вольнодумство їх саджали в тюрму, яка була розташована в підвалі головного будинку. Цей будинок і нині зберігся. Нічого не дала селянам і реформа 1861 року. Катериничі захопили собі кращі землі, а селянам лишились піски, солонці та болота.

І після реформи марківчани лишилися без землі. Злидні примушували їх працювати наймитами в панській економії. Багато селян йшли шукати заробітку в Київ, Одесу, на Кубань, на Дон.

Неодноразово відвідував Марківці геніальний український поет, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко, який все своє життя присвятив визвольній боротьбі закріпаченого селянства.

Влітку 1846 року Т. Г. Шевченко прибув у село до Катериничів, з якими був добре знайомий. Тут він малює аквареллю ряд портретів членів родини Катериничів.

Свято зберігається середнаселення пам'ять про великого Кобзаря в селі Марківцях. Ще й зараз тут пригадують розповіді людей, які особисто зустрічалися і розмовляли з визначним поетом. Про ці зустрічі та розмови розповідає вчитель місцевої школи Шевченко А. К,, який живе в цьому селі і збирає фольклорні матеріали:

-- Переді мною наче і зараз стоїть живий 97-літній дід Заболотний Пимон. Здається, що я чую його хвилюючий голос:

"Я вже був парубком і жив біля маєтку Катериничів, до яких приїжджав Тарас Григорович Шевченко.

Пам'ятаю, що Шевченко був у Марківцях тричі. Його відвідини завжди припадали на літо. Не гуляти з панами приїжджав він, а малювати портрети Катериничів, щоб заробити якусь копійку на прожиток.

Жив він не в головному будинку з родиною Катериничів, а в невеличкому флігелі, що стояв у глибині парку під столітніми липами. В цьому флігелі містилася старовинна бібліотека поміщика.

Я і мої товариші вперше зустрілися з Шевченком в урочищі "Турківщина". Замріяний поет сидів на великому пеньку біля широкого ставка, навколо якого росли столітні верби... Розпитував він про нас, про наше гірке життя-буття і співчував нашій гіркій долі.

Любив Шевченко також відпочивати в альтанці в кінці старовинного саду та в лісі "Чайка" під величезним дубом. Ми з ним часто бачилися. Сам я не вмів ні писати, ні читати, а мій товариш Макар Сліпенко умів трохи читати, і йому Тарас Григорович подарував свою книжку "Кобзар" з власноручним підписом, яку потім Макар часто читав. Цей "Кобзар" довго зберігався у Макарового сина Федора Макаровича Сліпенка".

З тих часів у селі зберігся будинок, в якому жив великий Кобзар. В ньому міститься восьмирічна школа. Вона носить ім'я геніального поета, революціонера-демократа Т. Г. Шевченка. Збереглися і могутні дерева саду, під якими ходив і любив мріяти незабутній Тарас. Шумить могутніми вітами і старезний дуб, ніби розповідає нам про любимого сина українського народу.

Не гасне і не в'яне пам'ять про Шевченка серед марківчан, свято вона передається від дідів до нащадків.

Т. Г. Шевченко був у Марківцях

В центра села Марківець знаходиться восьмирічна школа. Зранку будинок і просторе подвір’я наповнюється щебетанням щасливої дітвори.

Колись, влітку 1846 року, в цьому будинку, що належав пану Катериничу, жив Т. Г. Шевченко. В книзі В. Анісова і Є. Середи "Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка" згадується про це перебування. Поет займався тут своєю любимою справою - малюванням. В цей час він виконав портрети членів сім’ї пана. На кожному портреті збереглася дата і підпис художника. Ці роботи знаходяться зараз в державному музеї Т. Г. Шевченка.

Вільні внуки Кобзаря шанують його пам’ять. В сільській бібліотеці створено меморіальний куточок. Тут - фото будинку, де жив поет-революціонер, виписка з книги В. Анісова і Є. Середи, твори Кобзаря, репродукції з його картин.

Люблять марківчани полум’яні твори співця уярмленого народу. Враховуючи запити читачів, бібліотека придбала нові видання творів поета.

В. Даруга,
зав. бібліотекою.

Свідок історії

Дорога з Марківець в Петрівське проходить попід лісом. Тут під зеленим шатром струнких ясенів, плакучих беріз та крислатих дубів проводить вільний час молодь.

Та найулюбленіше місце відпочинку - під дубом-велетнем. Цей красень привільно розкинув свою крону, під прикриттям якої можуть заховатися сотні людей. Стовбур дуба такий товстелезний, що його ледве обхоплює 4 чоловіки.

Гадають, що це дерево шумить віттям понад 400 років. Скільком хвилюючим подіям він був свідком!

Боровся український народ з своїми одвічними ворогами - іноземними загарбниками, що неодноразово спустошували села й міста України, дуб шумів. Вистояв він і в часи кріпацтва. Сюди проходили закабалені селяни виплакати своє горе. В ті часи, як свідчать народні перекази, був тут і співець поневоленого народу Тарас Шевченко, що жив деякий час у Марківцях.

Нещодавно виконком районної Ради депутатів трудящих прийняв рішення про зберігання 400-річного дуба як пам’ятника. Зобов’язано тов. Галася, лісничого Коляжинського лісництва, взяти дерево під охорону.

В. Даруга.