М А Р К І В Ц І __________________ Історія - Голодомор

Головна

Історія

Новини

Про нас пишуть

Фото

Гоcтьова книга

Діалект

Шевченко і Катериничі

Церква

Голодомор

Війна

Сучасники

Інше

Джерело - сайт "Уроки історії: Голодомор 1932-1933" Свідчення: Буряк Анастасія Кирилівна, 1927 р.н. Хто таке пережив, той ніколи не забуде. В ті роки був неурожай, але багато хліба забрала влада. Забирали такі собі активісти, їх так називали. Ці люди не мали ніяких документів, вони забирали все, що знаходили…. Хто хотів щось сховати, і ті знаходили, вони дуже сильно били, лаялись…Люди ховали (продукти), закопували, де хто зміг, прятали в лісі… Забирали все, що хотіли (і їжу, і продукти)… Той, хто мав господарство, зовсім не мав бажання (вступати в колгосп). Змушували, хто відмовлявся, то й так забирали, а, ба, висилали до Сибіру, так вислали й мого батька… Все їстівне (їли). Можна було щось виміняти, якщо були гроші. Записав Конаш Євген Михайлович у 2003 р. ______________________________________________ Баклан Дар’я Михайлівна, 1919 р.н. На час опитування проживала в м. Києві Я свідєтєль етому дєлу. Голод бил ужасний. У нашому селі много людей поумірало з голода… Урожай бил хороший. А причина була, як сказать привильно, шо у народа забрали, вони (колгосп) не мали даже зерна на посів, не мали свого інвентаря, которий обрабатує землю… Були такіє люди, які щитали себе активістами села – безсовєсниє, безграмотниє. І вони щитали, що ето буде комунізм, будуть вони, комуністи, ходить з портфелями і робить не будуть, а будуть на їх другиє люди работать… І от вони приходили у хату і забирали всьо... мебелі у людей не було, були такіє лавки, столи там, подушки. Забирали ці лавки, подушки, і яка була картінка на стєнє, ікони – все забирали в людей… Забирали, а людей цих висилали, і даже неізвєсно, куда, і вони не вернулися… Питались люди ховать (продукти), но все находили… Заходять і чоловіка 3-4 з лопатами, копають і находять. Може бить, хто-небудь шо-небудь приховав, дак, може бить, і остався жив. От. Но у нас у селі ще пощасливило, шо прислали якогось голову колгоспу по хвамілії Колбаска. Батько наш жив у городі, тут, у Києві, а мама із нами у селі. Дак от ми всі п’ять человєк шли у колгосп на роботу. І цей голова колгоспу всякими путями добував продукти, горох і пшено, і там уже зерно на хліб, шо, хто виходив на роботу, того кормили три рази в день… Люди даже не способні були заховать. Копали ями да закопували, дак находили…Закон про колоски? Колоски не розрішали собірать. Ми, діти, коториє пасли гусей, коров і, як собирали колоски, то у нас їх одбирали. Не розрішали. Даже послє уборки хлєба… Як? (змушували людей вступати до колгоспів). Ну, оце начали грабить, дак люди бачать, шо вже, ну, нема вихода. От. Наш родственик довго не хотів іти у колгосп, а в його біда була – він жив колись у городі – дак культурний чоловік… построїв постройку таку собі і кришу железную поставив, не солом’яну – всі хати були під соломою, а в його була під желєзом… пришли і кришу содрали. Кришу содрали і осталась хата без криши, дак син старшенький уже соломою покрив. А батька як забрали, дак він не вернувся додому зовсім. Вони бачать, бачить син, шо вже начинають грабить: забрали подушки і все, шо було у хаті. Нема нічого, жить не можна, дак він записався у колгосп… Ніде її (худобу) не можна було приховать, і її забирали… Стільки (разів приходили відбирати продукти), скільки їм удавалося. Як прийшли, там, не хочеш писатися у колгосп, значить, забираєм корову, значить, забираєм коня. От, і так приходять дньом… Помирать стали уже весною (1933). Зимою якось ще люди перебивались. Може, тим, трошки могли і сховать. А то, весна пришла, садить нічим, сіять нічим… Я з мамою посадила картошку, дак ми на полі ночували каждий день, потому шо приходили і викопували то, шо ми посадили… Держава нічем (не допомагала сиротам), ніякої уваги не звертала на це… Багато померло, багато… А були села, коториє, мой батько був у городі, дак їх посилали городських робочих убирать хліб, бо сильний урожай був у 1933-му годі. А були села, в которих батько мой работав, не було нє одного чоловєка. Всі хати заросли бур’яном… Ето іскуствєний був голод – умишлєнно людей заставить іти в колгосп… (Торгсін) – то іностранці привозили продукти, і обмєн був на золото. Записав Олександр Архипов у 2003 р. _________________________________________________ Заяць Марія Михайлівна, 1920 р.н. На час опитування проживала в м. Бровари Броварського району Київської області Питання: Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? Відповідь: Була сильна перемена, колективізація, і засуха була. Влада забирала урожай. У людей відбирали правителі села, ходили з торбами, їм нічим було посіять землюю, просили принести лишнє, ніхто не давав у людей забирати. Питання: Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? Відповідь: У нас такого не було, щоб доносив хтось, такого я не чула… Питання: Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? Відповідь: Точно не знаю, може, було і таке. Висилать – висилали куркулів. А бить не знаю. Питання: Чи мали зборю ті, що ходили відбирати хліб у людей? Відповідь: Ну як, зброю мали, тільки запрещено стріляти. Питання: Як люди боронилися? Відповідь: Цього я не можу сказати. Питання: Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Відповідь: Ховали люди, бо їсти треба було. Приходили, запитували: “Чи є залишки?” Якщо знає, що в тебе є, до тих ішли шукать. В нашому селі і по 11 (чолівік) ходили. Питання: Де можна було заховати продукти харчування? Відповідь: Я знаю де? Закопували у ящиках і у мішках. Питання: Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? Відповідь: Так. Питання: Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники? Відповідь: Одягу – не чула. А худобу просили, у кого можна забрати. А силою не чула. Питання: Що таке “Закон про 5 колосків”? Чи чули Ви про нього? Відповідь: Не чула… Питання: Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? Відповідь: Розрішали збирать і здавать у колгосп, а собі – ні. Поля (охороняли) об’їзчики, один чи два, комори охороняли спеціальні сторожа. Питання: Чи люди хотіли добровільно йти у колгоспи? Відповідь: Хто хотів, а хто ні. Цього я не скажу, чи змушували (вступати до колгоспу), чи самі бачили, що ніде дітися… Питання: В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? Відповідь: Весною забирали зерно, щоб землю сіяти, бо нічим було. Ходили протягом дня, коли заманеться… Питання: Хто не голодував у селі і чому? Відповідь: Куркулі, мабуть, що жили заможно, бідний люд весь голодував… Питання: Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? Відповідь: Груші, яблука, сливи. Сади держали. Дерунки їли з клєвєра. Лободу зелену, жовту, листя буряка їли, кори я не чула, щоб їли. На зайців охотилися, але у бідняка не було оружия. Питання: Чи можна було щось купити у місті чи виміняти? Відповідь: В багатих, може, і було золото, щоб міняти. Нічим міняти було. То був голод кругом (включаючи міста). Трудні були года 1933-1934. Питання: Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості? Відповідь: Не знаю. Питання: Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі? Відповідь: Ні, в нашому селі не було такого. Питання: Де і хто хоронив померлих від голоду? Відповідь: На кладбіще гуртом складали і хоронили. Нічим (не платили за поховання), це робили общими силами. Питання: Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду? Відповідь: Не знаю, уже позападали могили і кладбіща. Записала Петровська Вікторія Олександрівна у 2003 р. __________________________________ Ще одне свідчення: Дубина Марія Андріївна (народилась 9 березня 1920 року в с. Марківцях). Коли був голод, мені було 12 років. Це були страшні роки. Збирали мох із солом’яних покрівель, полову, мерзлу картоплю. Всі ходили опухлі. Тіло щипало, ніби мурашки кусають. Прийшли уповноважені з району з бригадою, батько замкнув двері, але вони повибивали двері, вікна. Вигребли все з хати. Забрали всю худобу, збрую, вози, сани, хліб, картоплю. Під кущем смородини батько закопав зерно для посіву... знайшли. Потім розібрали хліви, комору, клуню і вивезли. Залишились голі без їжі і копійки. Мама стояла і плакала, батько відвернувся до стіни. Одна сестричка плакала, друга пильно спостерігала, як виводили худобу. А я набралась смілості і сказала одному з збирачів: „Де ж ми будемо брати молочко?” Скоса глянув на мене, відповів: „Батьки знайдуть”. Наш батько помер на початку 1933. Недалеко від нас кладовище, то я бачила, як часто возили мерців до загальної ями. Одного дня якась жінка несла свою мертву дитину, вже другу. Казала людям, що тільки б вижити, щоб всіх поховати, а тоді вже самій померти. Я бачила, як син подавав батькові мотузку на піч, щоб той повісився і не просив їсти. Поховавши батька, син і сам повісився. Ми збирали квіти конюшини, в раціоні була лобода, свиріпа, рогоза. Крім дітей з пухлими ногами і животами, були і дорослі. Один чоловік ловив в торбину жаб, ніс додому і опускав їх у кип’яток. Ця страва дала змогу вижити. Я жила у великій сім’ї із 7 чоловік. Вижили ми тільки тому, що було трохи одягу, кожух, їли листя липи, перетирали на борошно, змішували з виміняним і пекли млинці. Тому не померли з голоду.